Цікаві гуртки

   Гурток "Оригамі"

  Керівник Погребняк Жанна Володимирівна

  Практика і вивчення оригамі торкаються деяких областей математики. Наприклад, проблема плаского згину (чи можливо зразок складки зігнути у двовимірну модель) була об'єктом серйозного математичного дослідження.

 Що важливо, папір показує нульову Ґаусову кривину в усіх точках поверхні й тільки згини являють собою лінії нульової кривини. Але кривина вздовж поверхні незігнутої складки на мокрому папері або складки нігтем — не задовольняє цій умові.

 Те, що складання пласкої моделі зі зразка складки є NP-повним було доведено Маршалом Берном і Баррі Хайєсом. 

 Проблема твердого оригамі має деяке практичне значення. Вона формулюється так — якщо ми замінимо папір листом металу і будемо використовувати стрижні замість ліній складок, то чи зможемо отримати відповідну модель? Прикладом рішення цієї проблеми є тверді згини мапи Міури, що використовуються для розгортання масивів сонячних батарей для космічних супутників.

   Для складання може використовуватись будь-який листовий матеріал, але вибір матеріалу, дуже впливає на складання й остаточний вигляд моделі. Звичайний копіювальний папір з густиною 70-90 г/м² може використовуватись для простих моделей, таких як журавлик або водяна бомбочка. Важчий папір, з густиною більш як 100 г/м² зазвичай використовується за технологією мокрого складання. Ця технологія дає змогу створювати округлі моделі, що стають твердими й міцними, коли висохнуть.

Спеціальний папір для оригамі, що має назву камі, продається розфасований квадратами різного розміру від 2,5 см до 25 см та більший. Зазвичай такий папір має білу та кольорову сторони. Але також використовується папір, що з обох сторін кольоровий або візерунковий. Зазвичай папір для оригамі має густину менше, ніж копіювальний папір, що дає можливість створювати складніші моделі.

  Для складних моделей в оригамі використовується фольгований папір — склеєні між собою дуже тонкі аркуші фольги й паперу. Також вживається фольгована тканина — склеєні тонкі аркуші кухонної алюмінієвої фольги й тканини. Використовується навіть «сандвіч» з шарами тканина/фольга/тканина.

Специфічні види паперу, такі як анрю, локта, ханзі, ґампі, козо, саа мають довгі волокна і зазвичай дуже міцні. Оскільки такий папір насамперед повинен бути гнучким, його часто вкривають або ґрунтують метилцелюлозою або пшеничною пастою. Цей папір надзвичайно тонкий, а тому дає змогу робити найменші згини, наприклад, такі як у кінцівках моделей комах.

Технічне оригамі, що також має назву оригамі секкеї, — це розділ, що розвивався пліч-о-пліч з математичним оригамі. Від перших днів розвитку оригамі розробка нових моделей відбувалася завдяки методу проб і помилок, удачі та інтуїції. Однак з розвитком математики оригамі з'явилася можливість задавати основну структуру моделі ще до того, як буде зроблено перший згин. Цей метод створення моделей був розроблений Робертом Ленґом, Мегуро Тосіюкі та іншими, і дає можливість створювати надзвичайно складні моделі з великою кількістю деталей, такі, наприклад, як багатоніжки, фігурки людини з усіма пальцями рук і ніг тощо.

Сьогодні є два основних методи отримання моделей — це послідовний ряд діаграм, перетворення в яких записані в системі Йосідзави-Рендлета та схема складок (англ. Crease Pattern). По суті схема складок — це сукупність складок, що необхідна для формування вже готової моделі. Цей метод останніми роками набуває все більшої популярності, частково тому, що є певний виклик у тому, щоб зібрати фігуру зі схеми складок (а це не так просто), частково тому, що це є єдиний ресурс для складання моделі, оскільки автор не вказав послідовність діаграм.

Оригамі^[1] (оріґамі, яп. 折り紙 орі — «складати», камі — «папір», тобто «складений папір») — мистецтво складання паперу. Метою цього мистецтва є створення витворів шляхом використання схеми геометричних згинів і складок. Термін оригамі відноситься до всіх типів складання паперу, а не тільки японських зразків.

В оригамі використовуються небагато різних згинів, але вони можуть бути скомбіновані багатьма способами й утворювати дуже складні фігури. Зазвичай фігури оригамі складають без розрізів з квадратного аркуша, сторони якого можуть бути різних кольорів. Усупереч найпоширенішій версії, у традиційному японському оригамі, що сягає ери Едо (1603–1867), цих правил суворо не дотримувались і в багатьох випадках аркуші розрізали (кіригамі 切り紙) або фігури складали не з квадратного аркуша, а з прямокутного, круглого, трикутного тощо.